Жінки-художниці — жінки в історії з художніми здібностями, котрі працювали в різних галузях мистецтва залежно від доби життя і панівного на той час стилю.

Історичні дані

ред.

Образ жінки завжди був присутнім в творах митців чоловіків — у чорнофігурному вазопису, в скульптурі, в живопису, в графічних творах. Але самим жінкам цього було мало. І вони теж бралися за глину, за пензлі, за знаряддя скульптора. Природна необхідність народжування дітей і їх виховання спонукала проводити більше часу в оселях — від печер до хижок чи палаців. Вільний час і став часом, відведеним для мистецтва — гончарства, ткацтва, створення одягу, живопису, графіки тощо. Римський письменник Пліній Старший (23 або 24 Комо, Північна Італія—†79) створив, можливо, перший перелік жінок художниць в європейській історії, нагадавши про художниць Стародавньої Греції — Олімпію, Тімарете, Ейрену, Каліпсо, Арістарете тощо.

Жінки залучались до різновидів мистецтва у різних народів і в різні епохи. Ставлення до цьго завжди було різним — від обурення і заборони до схвалення і визнання. В Західній Європі Середньовіччя взагалі вважають найкращим часом для творів жінок майстринь, серед яких художниці-мініатюристки, майстри килимарства, ткацтва, вишивки, навіть майстрині тинькування храмових стін.

Панівні ідеї епохи

ред.
 
Художниця Катерина ван Хемессен. Базель, музей мистецтв.

Панівні ідеї епохи часто рекрутують в лави своїх прихильників як жінок, так і чоловіків. В добу відродження В Італії і в Нідерландах 16 століття фах художника став занадто престижним. Саме в цих країнах ми бачимо велику кількість майстрів пензля, чоловіків більше, але й жінок. Дочка нідерландського художника Герхарда Хоренбоута — Сусанна - самотужки опанувала малювання так добре, що викликала захоплення у гостя — Альбрехта Дюрера. І Дюрер купує декілька робіт — не батька, а Сусанни, жінки-художниці.

Чимало жінок опановували не тільки вишивання чи ткацтво. Підозріле ставлення до жінки- художниці в країнах Західної Європи з боку чоловіків закрило шлях до образотворчого мистецтва багатьом жінкам. Відкинути обмеження і умовності вдавалося одиницям, бо для жінок закривали шляхи в новостворені академії мистецтв чи художні школи в добу бароко і рококо. Але жінки — (могутні особистості) перетинали і заборони, і забобони. В добу бароко привабливість караваджизму була такою великою, що серед караваджистів почесне місце посіли Артемісія Джентілєскі, Юдит Лейстер. Непоганими портретистками цієї доби були Софонісба Ангішола, Луїза Голландіна тощо. В добу пізнього рококо та класицизму 18 ст. кількість жінок-художниць помітно збільшилась. Декотрі з них, як і раніше, були дочками батьків-художників або дружинами художників (Анна Розіна де Гаск та Анна Доротея Тербуш були дочками художника Георга Лішевського, гравер і художниця Тереза дель По — дочка художника П'єтро дель По, художниця Марі Сюзанна Рослін — дружина шведського художника Олександра Росліна).

Різноманітність технік

ред.

Жінки-художниці опановували не тільки техніку олійного живопису. Вони бралися за створення гравюр, Розальба Кар'єра та Тамара Васильковська досконало впорались з технікою пастель, Алла Горська працювала як мозаїчист, декілька жінок опанувало технології створення скульптур, серед них — Елізабет Ней, Камілла Розалі Клодель. Мухіна Віра Гнатівна, Коломієць Інна Антонівна.

Джерела. Список рекомендованих джерел (recommended reading)

ред.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • 100 найвідоміших українців /Бедрик-Білан Х., Безносик А., Гнатюк М. та ін. – К.: Орфей, 2005. – С. 539–544
  • Автор-составитель Лапшин В., альбом «Серебрякова», М, 1969 (рос)
  • Местечкін Г. «Ганна Собачко», 1965.