Пасте́ль — низка художніх матеріалів (кольорових олівців) без деревини, спресованих у кольорові палички для малювання на шерехатих ґрунтах. Назва «пастель» розповсюджена також на малюнки в цій художній техніці.

Різновиди

ред.
  • Пастель суха
  • Пастель воскова
  • Пастель олійна

Три типи паперу для пастелі:

ред.
  • наждачний папір — призначений для художніх робіт, продається в аркушах великого формату;
  • пастельна дошка — виконується з крихітних частинок пробки;
  • оксамитовий папір — має бархатисту, оксамитову поверхню. При роботі з оксамитовим папером можна використовувати мінімальну кількість фіксажу.

Також можна використовувати папір для акварелі. Протонувати акварельний папір можна, використовуючи чай або каву.

Фіксація малюнка

ред.

Створений малюнок пастелями потребує фіксації на ґрунтах, з котрими мало зв'язаний і має здатність осипати фарби.

Для захисту пастельного малюнка від змазування та осипання його треба зафіксувати. Для цього підійде звичайний лак для волосся або спеціальний фіксатор. Саме цей недолік (слабка адгезія) примушує не перевозити пастельні твори та показувати їх тільки на виставках.

Історія

ред.

Історія використання пастелі сягає у давнину. Йшов постійний пошук матеріалів, здатних для швидкого малювання. Серед них були шматки крейди, сік декотрих рослин та срібні грифелі. Срібло дуло досить коштовним матеріалом і не могло бути широко доступним. Малюнки соком рослин з часом втрачали насиченість кольору (серед митців, що малювали соком рослин — небагатий Леонардо да Вінчі). Штрихи срібним олівцем з часом ставали приємного рожевого кольору. Пошуки дешевого замінника срібних олівців привели до відкриття сангіни, що мала в малюнках колір, наближений до малюнків срібним грифелем.

В 16 столітті отримали розповсюдження малюнки, створені водночас чорним та рожевим олівцями, котрі й отримали назву «а пастеллю». Згодом назву перенесли на всі кольорові олівці, створені з пресованої крейди та різноколірних пігментів.

На зламі 17-17 ст. техніка пастелі була перенесена у Париж з Венеції. Цю техніку полюбляла венеціанська художниця Розальба Карр'єра. На працю у Париж її запросив французький багатій і меценат П'єр Кроза. Портрети в техніці пастель з її м'якими та оксамитовими штрихами сподобалась французьким аристократам і увійшла у шалену моду. Серед замовників Розальби Карр'єри був і королівський двір Франції. Пастель стала одною з важливих ознак стилю рококо.

В техніці пастель виконували не тільки портрети, а й пейзажі, натюрморти, сценки з театральних вистав тощо. Годилась пастель і для начерків та малюнків в навчальних художніх закладах. Лише з винаходом та розповсюдженням графітових і кольорових олівців техніку потіснили на узбіччя мистецтва, а її значення дещо потьмяніло.

Обрані твори пастеллю

ред.
 
Готова для використання виробнича пастель

Джерела

ред.