Бароко

Місто Гуадікс, провінція Гранада. Бароковий фасад катедрального собору.
Мікеланджело Караваджо. «Христа беруть під варту », Національна галерея Ірландії.

Бароко (від Шаблон:Lang-pt Шаблон:Lang-es та Шаблон:Lang-fr — перлина неправильної форми) — тривалий за терміном існування, універсальний стиль в мистецтві та ідейних пошуках Європи в 16-18 століттях.

Назва

Походження терміну «бароко» не зовсім ясне. Його пов'язують з португальським словом, що використовували для позначення перлинки неправильної форми. Згодом слово перенесли на інші явища мистецтва і життя, а потім і на назву цілого періода розвитку європейського мистецтва. що охопило практично всі галузі (література, архітектура, музика, живопис, графіка, скульптура, сади і парки, театр, мода, одяг, інтер'єр і його декор, надгробок ).

Первісно слово «бароко» несло несхвальний, дещо негативний зміст, позаяк явища культури і мистецтва помітно відрізнялись від врівноважених і ясних композицій доби відродження. Вимріяний ідеал доби відродження та самого бароко помітно відрізнялись. Ідеал бароко помітно ускладнився, спохмурнів, втратив одноманітність відродження, духовний світ бароко вже використовував всю гаму людських почуттів від насолод життям до скепсису, іронії, сумнівів, патетики і нестримної жаги до пізнання всього нового.

Слово «barocco» зустрічається і в італійських джерелах стосовно нечесного прийому в торговлі. Французькі класицисти перенесли близько середини 18 століття цей термін в художню літературу. Італієць Ф. Міліція у 1797 застосовує його в сучасному нам сенсі наукового терміну.

В 20 ст. бароко як стиль і явище культури був повністю реабілітований від негативного ставлення, став предметом наукового вивчення і досліджень в різних країнах, незважаючи на загибель і руйнаці багатьох пам'яток історії, архітектури та скульптури . Поглибленню знання про бароко сприяли числені виставки в різних країнах, видання про бароко, наукові конференції, створення окремих експозицій в художніх музеях, нарешті — створення перших музеїв, що висвітлюють тільки тематику бароко (Австрія, Німеччина, Мексика).

Італійські витоки

Бароко має італійські витоки. Риси бароко вже притаманні творам Мікеланджело Буонарротті, великого авторитета в мистецтві Італії, скульптора, інженера, архітектора і фрескіста-художника.

Раннє бароко тривалий час співіснувало з пізнім відродженням та новонародженим маньєризмом як в культурі і художній практиці Італії, так декотрих країн Європи. Провідні позиції в розвитку бароко посіли Італія та Нідерланди. Дещо пізніше до них приєдналась Франція, культура котрої майже на всіх етапах власного розвитку мала власні особливості та здатність створювати зразки для наслідування ще з доби готики.

Терміни існування

Бароковий стиль домінував у європейському мистецтві в 17 столітті. В деяких країнах він також захопив кінець 16 і середину 18 століть (Італія, Польща, Австрія, Україна, Латинська Америка). Представниками цього стилю є Пітер Пауль Рубенс, Антоніс ван Дейк, Франс Снейдерс, Ян Бокхорст (Фландрія), в живописі: П'єтро да Кортона, Мікеланджело Караваджо, Валантен де Булонь, Матіас Стомер, Танціо да Варалло, Алессандро Маньяско, в архітектурі Франческо Борроміні, Лоренцо Берніні, Доменіко Фонтана (Італія), Бартоломей Растреллі, Бланк Карл Іванович, Савва Чевакінський, Ухтомський Дмитро Васильович (Росія), в літературі: Педро Кальдерон (Іспанія), А. д'Обіньє (Франція), Михайло Ломоносов (Росія), в музиці період бароко тривав з 1600 до 1750, представниками якого є Клаудіо Монтеверді, Антоніо Вівальді, Бах Йоганн Себастьян, Гендель Ґеорґ Фридерик.

Характерні риси бароко

Культура та література бароко позначена прагненням вразити читача пишним оздобленням твору, відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу, алегоризмом, різкими контрастами, тенденцією життєсвердного сприйняття дійсності, вираженням просвітницької тематики.

Характерною є пишнота, парадність, яскравість кольорів, контрастність, екстравагантність орнаменту, асиметрія конструкцій. У бароковій архітектурі панують сильні контрасти об'ємів, перебільшена пластика фасадів, ефекти світлотіні та кольору. Живопис і скульптура відзначаються декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою колориту і ефектів освітлення, ускладненою пластикою, парадністю. У музиці — поява опери, розвиток вільного поліфонічного стилю (зокрема у творчості Йоганна Себастьяна Баха).

Експансія (наступ) бароко з Європи

Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, за ним слідує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. Якщо ренесанс мав незначне поширення в країнах за межами Західної Європи, то з доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти, войовниче і агресивне.

Регіональні особливості бароко

Бароко мало свої регіональні особливості. Тому бароко Мексики чи Бразилії ніколи не сплутаєш з бароко Португалії або Австрії чи України. Звичайно, головний напрямок задавали італійці та єзуїти, тому стиль бароко дещо помилково називали «стилем єзуїтів». Хоча саме єзуїти зробили бароко своїм характерним стилем та будували собори та монастирі саме в бароковому стилі.

Правдою буде ствердження, що в бароковому стилі були два напрями — бароко світське (палаци знаті та королівських родин, монументи володарів країн) та бароко церковне (релігійні споруди від монастирів до поодиноких каплиць). Напрями існували окремо, але постійно збагачували один одного схожими засобами обробки та використання матеріалів чи декору. Тому в 18 ст. зала церкви нагадувала пишну залу палацу і навпаки, що помічали й сучасники.

Серед визначних зразків світського бароко садово-палацові ансамблі Вілянов у Варшаві (Польща), мисливський замок Ступініджі біля Турину (Італія), Шенбрунн у Відні (Австрія), низка замків і палаців Чехії, Німеччини, Франції, Швеції, Угорщини, Словаччини.

Малюнки доби бароко

Автопортрет Берніні, малюнок 1625, Оксфорд, Ашмолеан музей
Матеус Гюнтер, ескіз плафона «Еней», 1757, Новий замок, Штутгарт
Джузеппе Марія Креспі, «Апостол Павло», Музей Гетті, Сполучені Штати
Худ. Ґербранд ван ден Екгоут (1621–1674). «Ботанічний гурток за роботою», середина 17 ст.
Кристофано Аллорі, малюнок «Мінлива Фортуна», до 1620

Світські фрески доби бароко

Катедральний собор, Монца, Італія. Декоративні фрески внутрішнього дворику, 18 ст., вапнякові фарби

Джузеппе Боніто. «Архітектурні фрески палацу Портічі», Неаполь
Бартоломео Гвідобоно. Стінописи галереї палаццо Россо, Генуя, кінець 17 ст.
Аннібале Карраччі. «Юпітер з дружиною Юноною», Галерея Фарнезе, «Кохання богів Олімпу». Палаццо Фарнезе, Рим
Аннібале Карраччі. «Дарунок богині Діані»

Палаци доби бароко в Італії

Каплиця в палаці Казерта.

Палаццо Каріньяно, Турин, П'ємонт
Палац Ступінідж (заміський мисливський замок-палац), Турин
Королівський палац Портічі, неподалік Неаполя
Князівський палац Сассуоло, Модена
Палац Казерта, неподалік Неаполя
Палац Казерта, один з чотирьох внутрішніх дворів
Фасад палацу Каподімонте у парк, Неаполь

Друкована графіка доби бароко

Жак Калло. «Сліпий і жебрак», 1622
Жак Калло. «Два театральні персонажі», 1616
Даніель Маро. «Проект бібліотеки»
Замок-палац Во-ле-Віконт, Франція
Клод Лоррен, «Морський порт з великою вежею», офорт до 1641
Йоган Давид Штейнгрубер (1702—1787), «Палац у вигляді літери Z», гравюра 1773
Фердинандо Бібієна (1656—1743), копія гравера Доменіко Бонавера, «Фонтанний дворик, театральна декорація»
Гравер Пауль Трогер, «Портрет скульптора Г. Доннера» (1993—1741), Австрія
Пауль Декер (1677—1713), гравюра «Умовний князівський палац і сад бароко», 1711
Даніель Маро.«Гротеск з пейзажем»
Даніель Маро. «Металеві ворота»
Джованні Бенедетто Кастільоне. «Свято бога Пана»
Антоніс ван Дейк, «Лукас Ворстерман старший»
Антоніс ван Дейк, «Ян Снеллінк»

Барокові художники Італії (велична манера, академізм 17 століття)

Аннібалє Каррачі. «Оплакування Христа», Відень.

Паоло Безенці. «Апостол Петро ». Галерея Уффіці
Аннібалє Каррачі. «Куди прямуєш, Господи? » , Національна галерея, Лондон.
П'єтро да Кортона. «Мучеництво Св. Лаврентія»
Даніеле Креспі. «Видіння св. Йосипа, земного батька Христа»

Барокові художники Італії (караваджизм)

Танціо да Варалло. « Мадонна з немовлям, св. Франциском і донатором», бл. 1615 р.

Джованні Серодіне. «Прощання апостолів Петра і Павла перед мучеництвом», бл. 1626 р., Національна галерея старовинного мистецтва, Рим
Валантен де Булонь. «Увінчання Христа терновим вінцем», Мюнхен.
Хуан До. «Поклоніння волхвів»
Хуан До.«Блага вість пастухам »
Массімо Станціоне.«Відсіч голови Івана Хрестителя», Національний музей Прадо, Мадрид.
Хосе де Рібера. «Суд царя Соломона», Музей старовинного мистецтва, Рим.

Барокові художники Фландрії

П. П. Рубенс. «Мучеництво апостола Андрія Першозваного», 1638 р.

Теодор Ромбоутс. «Приватний бенкет». 1634 р.

Ян Бокхорст. Триптих з Преображенням Христа. Наріжні стуки із символами чотирьох євангелістів. Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Каліфорнія.
Ян Фейт (1611—1661). «Дерев'яна цеберка і овочі».
П.П. Рубенс. «Храм Януса». Двері бога війни зачиняють алегорії миру і мистецтв.
П.П. Рубенс. «Маркіза Брігіда Спінола Доріа», 1606 р.
Франс Снейдерс. Спритна курка, Національна галерея, Осло.
П.П. Рубенс. «Томас Говард, граф Арундел», 1630 р., Музей Гарднер, Бостон.
Худ. Жерар Дюфе, «Христа беруть під варту», 1620 рік. Бостонський музей образотворчих мистецтв.
П.П. Рубенс. «Портрет невідомої пані в кріслі», 1630 р.

Див. також

Джерела. Список рекомендованих джерел (recommended reading)

Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
Наливайко Д. С. БАРОКО // Шаблон:ЕІУ
Нариси історії архітектури Української РСР. — К., 1957.
Українська радянська енциклопедія : у 12-ти т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Алпатов М. В. Всеобщая история искусства, т. 2. М.—Л., 1949.
Вельфлин Г. Ренессанс и бароко. Пер. с нем. — СПБ, 1913.
Вельфин Г. Ренессанс и барокко. Исследование сущности и становления стиля барокко в Италии. — СПб : Азбука-классика, 2004. — 287 с.
Виппер Б. Р. Архитектура русского бароко. — М. : Наука, 1978.
История русского искусства, т. 1. — М., 1957.
Программы по истории украинского искусства. Академия архитектуры УССР. — К., 1956.