Українська абетка (алфавіт, альфабет, абецеда) - можливий спосіб запису звуків, слів і речень української мови за допомогою тих чи інших знаків (букв, словознаків/ієрогліфів тощо).

Для запису української мови як спадкоємиці церковнословенської, староруської, литовськоруської, козачої, а також частково книжної російської мови попередніх епох традиційно використовують кирилівку або кирилицю, абетку, появу якої пов'язують з діяльністю преподобного Кирила і його брата Мефодія (Методія, Михтода). В процесі історичного розвитку української кириличної абетки виникло кілька її різновидів з яких врешті решт шляхом відбору залишився в основному один.

Також українську мову вже не одне століття часом записують латинкою, однак масового вжитку вона не набула, хоча і існують різні проекти її впровадження як додаткової або як основної.

Також українську мову з тих чи інших причин можуть записувати іншими абетками, які перебувають у вжитку тих чи інших народів і спільнот Всесвіту, зокрема грецькою (гречицею), єврейською (івритицею), китайськими словознаками (ієрогліфіка), арабським письмом (арабицею) та ін.

Кирилиця

ред.

Українська абетка складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 48 фонем.

Літера Назва Вимова назви літери (МФА)
1 А а а /ɑ/ /ɑ/, /ɐ/
2 Б б бе /bɛ/ /b/
3 В в ве /ʋɛ/ /ʋ/, /w/, /ʍ/, /u̯/
4 Г г ге /ɦɛ/ /ɦ/
5 Ґ ґ ґе /gɛ/ /g/
6 Д д де /dɛ/ /d/
7 Е е е /ɛ/ /ɛ/, /e/
8 Є є є /jɛ/ /jе/, /ʲе/
9 Ж ж же /ʒɛ/ /ʒ/
10 З з зе /zɛ/ /z/
11 И и и /ɪ/ /ɪ/
12 І і і /i/ /i/
13 Ї ї ї /ji/ /ji/, /jɪ/[1]
14 Й й йот /jɔt/ /j/, /i̯/
15 К к ка /kɑ/ /k/
16 Л л ел /ɛl/ /l/
17 М м ем /ɛm/ /m/
18 Н н ен /ɛn/ /n/
19 О о о /ɔ/ /ɔ/, /o/
20 П п пе /pɛ/ /p/
21 Р р ер /ɛr/ /r/
22 С с ес /ɛs/ /s/
23 Т т те /tɛ/ /t/
24 У у у /u/ /u/, /ʊ/
25 Ф ф еф /ɛf/ /f/
26 Х х ха /xɑ/ /x/
27 Ц ц це /t͡sɛ/ /t͡s/
28 Ч ч че /t͡ʃɛ/ /t͡ʃ/
29 Ш ш ша /ʃɑ/ /ʃ/
30 Щ щ ща /ʃt͡ʃɑ/ /ʃt͡ʃ/
31 Ь ь знак м'якшення
/znɑk mjɐˈkʃɛnʲ:ɑ /
/ʲ/
32 Ю ю ю /ju/ /jʊ/, /ʲʊ/
33 Я я я /ja/ /jɐ/, /ʲɐ/
Диграф Вимова Примітки
дз /d͡z/ дві окремі літери, одна фонема
дж /d͡ʒ/

Примітки

ред.
  1. На стику двох частин слова, де перша закінчується на /j/, а друга починається на /ɪ/: країна /krɑjɪnɑ/ = край-ін-а.

Голосні та приголосні звуки

ред.

Голосних звуків шість: [ɑ] — a, [ɛ] — e, [i] — i, [u] — y, [ɔ] — o, [ɪ] — и, окрім того є напівголосний [j] — й. Літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два ([j + e], [j + u], [j + ɑ]має, юнак, в'янути). Літера ї завжди позначає два звуки ([j + i]їжа, з'їзд).

21 літера позначає приголосні звуки: б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ. Літера й перед о позначає приголосний [j] (його), а в інших позиціях — нескладовий голосний [i̞] (йду, гай).

Літера г позначає дзвінкий гортанний фрикативний приголосний [ɦ] (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний [g] (ґава, ґрунт, ґудзик).

Літера щ позначає сполучення звуків [ʃt͡ʃ] (щука).

Літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон).

Вступ · Активні дієприкметники й віддієслівні прикметники