Українська мова/Українська абетка
Українська абетка (алфавіт, альфабет, абецеда) - можливий спосіб запису звуків, слів і речень української мови за допомогою тих чи інших знаків (букв, словознаків/ієрогліфів тощо).
Для запису української мови як спадкоємиці церковнословенської, староруської, литовськоруської, козачої, а також частково книжної російської мови попередніх епох традиційно використовують кирилівку або кирилицю, абетку, появу якої пов'язують з діяльністю преподобного Кирила і його брата Мефодія (Методія, Михтода). В процесі історичного розвитку української кириличної абетки виникло кілька її різновидів з яких врешті решт шляхом відбору залишився в основному один.
Також українську мову вже не одне століття часом записують латинкою, однак масового вжитку вона не набула, хоча і існують різні проекти її впровадження як додаткової або як основної.
Також українську мову з тих чи інших причин можуть записувати іншими абетками, які перебувають у вжитку тих чи інших народів і спільнот Всесвіту, зокрема грецькою (гречицею), єврейською (івритицею), китайськими словознаками (ієрогліфіка), арабським письмом (арабицею) та ін.
Кирилиця
ред.Українська абетка складається з 33 літер, які вживаються для позначення на письмі 48 фонем.
№ | Літера | Назва | Вимова назви літери (МФА) |
---|---|---|---|
1 | А а | а /ɑ/ | /ɑ/, /ɐ/ |
2 | Б б | бе /bɛ/ | /b/ |
3 | В в | ве /ʋɛ/ | /ʋ/, /w/, /ʍ/, /u̯/ |
4 | Г г | ге /ɦɛ/ | /ɦ/ |
5 | Ґ ґ | ґе /gɛ/ | /g/ |
6 | Д д | де /dɛ/ | /d/ |
7 | Е е | е /ɛ/ | /ɛ/, /e/ |
8 | Є є | є /jɛ/ | /jе/, /ʲе/ |
9 | Ж ж | же /ʒɛ/ | /ʒ/ |
10 | З з | зе /zɛ/ | /z/ |
11 | И и | и /ɪ/ | /ɪ/ |
12 | І і | і /i/ | /i/ |
13 | Ї ї | ї /ji/ | /ji/, /jɪ/[1] |
14 | Й й | йот /jɔt/ | /j/, /i̯/ |
15 | К к | ка /kɑ/ | /k/ |
16 | Л л | ел /ɛl/ | /l/ |
17 | М м | ем /ɛm/ | /m/ |
18 | Н н | ен /ɛn/ | /n/ |
19 | О о | о /ɔ/ | /ɔ/, /o/ |
20 | П п | пе /pɛ/ | /p/ |
21 | Р р | ер /ɛr/ | /r/ |
22 | С с | ес /ɛs/ | /s/ |
23 | Т т | те /tɛ/ | /t/ |
24 | У у | у /u/ | /u/, /ʊ/ |
25 | Ф ф | еф /ɛf/ | /f/ |
26 | Х х | ха /xɑ/ | /x/ |
27 | Ц ц | це /t͡sɛ/ | /t͡s/ |
28 | Ч ч | че /t͡ʃɛ/ | /t͡ʃ/ |
29 | Ш ш | ша /ʃɑ/ | /ʃ/ |
30 | Щ щ | ща /ʃt͡ʃɑ/ | /ʃt͡ʃ/ |
31 | Ь ь | знак м'якшення /znɑk mjɐˈkʃɛnʲ:ɑ / |
/ʲ/ |
32 | Ю ю | ю /ju/ | /jʊ/, /ʲʊ/ |
33 | Я я | я /ja/ | /jɐ/, /ʲɐ/ |
Диграф | Вимова | Примітки |
---|---|---|
дз | /d͡z/ | дві окремі літери, одна фонема |
дж | /d͡ʒ/ |
Примітки
ред.- ↑ На стику двох частин слова, де перша закінчується на /j/, а друга починається на /ɪ/: країна /krɑjɪnɑ/ = край-ін-а.
Голосні та приголосні звуки
ред.Голосних звуків шість: [ɑ] — a, [ɛ] — e, [i] — i, [u] — y, [ɔ] — o, [ɪ] — и, окрім того є напівголосний [j] — й. Літери є, ю, я позначають по одному звуку лише після м'яких приголосних (синє, люди, ряд), а на початку слова, після голосних і після апострофа — по два ([j + e], [j + u], [j + ɑ] — має, юнак, в'янути). Літера ї завжди позначає два звуки ([j + i] — їжа, з'їзд).
21 літера позначає приголосні звуки: б, в, г, ґ, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, х, ц, ч, ш, щ. Літера й перед о позначає приголосний [j] (його), а в інших позиціях — нескладовий голосний [i̞] (йду, гай).
Літера г позначає дзвінкий гортанний фрикативний приголосний [ɦ] (голова), а ґ — задньоязиковий проривний приголосний [g] (ґава, ґрунт, ґудзик).
Літера щ позначає сполучення звуків [ʃt͡ʃ] (щука).
Літера ь звукового значення не має, а вживається для позначення м'якості приголосного звука (кінь, льон).