Грецька мова: відмінності між версіями
Вилучено вміст Додано вміст
Bayzi (обговорення | внесок) |
Bayzi (обговорення | внесок) |
||
Рядок 91:
Основний порядок це Підмет-Присудок-Додаток (SVO) але він може змінюватись на Присудок-Підмет-Додаток чи інші варіації. В іменникових словосполученнях прикметники ідуть перед іменником, напр. το μεγάλο σπίτι, 'великий дім'), в той час як присвійники (присвійні займенники) ідуть після, напр. το σπίτι μου, 'дім мій').
== Словотвір ==
=== Дієслово ===
Особливість грецьких дієслів полягає в існуванні протиставленні дієслів завершеного і незавершеного виду, так само як двох часових форм - минулого і неминулого (теперішнього) часу. Завершеність-незавершеність виражається двома різними кореневими формами, в той час як часи відмічаються різними наборами закінчень. З чотирьох можливих наборів, тільки 3 можуть використовуватись в якості індикативу - теперішній (незакінчений теперішній), незакінчений минулий і закінчений минулий (аорист). Всі чотири можливі набори можуть використовуватись в функції суб'юнктиву, коли перед ними
стоїть частинка ''να'' або одним з наборів суб'юнктивних прийменників. Також є дві форми імперативу для кожного з видів.
На додаток до цих базових форм у грецькій також є кілька додаткових дієслівних строїв. Це завершена форма (перфект) виражена
за допомогою форм дієслова ''έχω'' ('мати') і незмінної дієслівної форми утвореної від кореня дієслова. Наявні як завершена форма теперішнього часу, так і минулого.
Додатково, всі базові форми можуть бути поєднані з частинкою майбутнього часу ''θα'', яка походить від дієслова
''θέλω'', 'хотіти'). У поєднанні з формами теперішнього часу вона утворює форми завершеного і незавершеного майбутнього. У поєднанні з незавершеним минулим використовується для вираження умовної форми.
Modern Greek verbs additionally have three [[Non-finite verb|non-finite]] forms. There is a form traditionally called "απαρέμφατο" (i.e. 'infinitive', literally the 'invariant form'), which is historically derived from the perfective (aorist) infinitive, but has today lost all syntactical functions typically associated with that category. It is used only to form the periphrastic perfect and pluperfect, and is always formally identical to the 3rd person singular of the perfective non-past. There is also a passive participle, typically ending in ''-menos (-meni, -meno)'', which is inflected as a regular adjective. Its use is either as a canonical adjective, or as a part of a second, alternative perfect periphrasis with transitive verbs. Finally, there is another invariant form, formed from the present tense and typically ending in ''-ontas'', which is variably called either a participle or a gerund by modern authors. It is historically derived from an old present participle, and its sole use today is to form non-finite adjunct adverbial clauses of time or manner, roughly corresponding to an ''-ing'' participle in English.
|