Основи інформатики/Форми і способи подання повідомлень. Кодування повідомлень

Кодування повідомлень.

Кодування природної мови. Перші зображення, значення яких нам зрозуміле, - це, наприклад, зображення тварин на стінах печер, зроблені нашими далекими пращурами десятки тисяч років тому. Однак між цими малюнками і писемністю - величезна дистанція.

Закріплення окремих знаків за певними поняттями, можливість їх використання для опису різноманітних ситуацій означають перехід до словесного, або ієрогліфічного письма, у якому накреслений знак означає слово. При цьому зображення все більше схематизувалось, втрачало схожість з первинним зображенням, асоціювалося вже не з самим предметом, а зі словом. Відбувався перехід до письма, що кодує вже не безпосередньо дійсність, а людську мову.

Ієрогліфічні писемності - це розвинені знакові системи, якими користувалися деякі великі стародавні цивілізації і користуються досі (наприклад, в китайській мові). Можливості ієрогліфічної писемності непорівнянно ширше, ніж ідеографії. Адже далеке не все, про що думають і про що вважають важливим повідомити один одному люди, можна відобразити за допомогою малюнків. Знаки ж, які більше не прив'язані до зображення, а напряму передають слова мови, дозволяють передати навіть загальне значення.

Фінікійці запозичели у єгиптян ієрогліфи та спростили їх зображення, не вдаючись в їх початкове значення, а використовуючи їх для передачі складів власної мови. Так з'явилося складене фонетичне письмо.

Нарешті, греки, перейнявши писемність фінікійців, зробили останній, вирішальний крок: вони відділили голосні від приголосних і почали передавати одним знаком-буквою один звук. Саме греки створили знайоме всім нам звуко-буквене, або алфавітне письмо, що було заключним етапом в загальній історії становлення письма.

Розвиток знакових систем запису - шлях втрати образотворчого принципу, зовнішньої подібності і заміна його функціональною подібністю. Еволюція письма дає скорочення числа кодів від тисяч ієрогліфів до двох-трьох десятків букв. Межа скорочення коду – два знаки. Ближче усього до цього рішення підійшли Семюел Морзе і Луї Брайль. Морзе зашифрував букви латинського алфавіта комбінаціями з двох елементарних графічних знаків - точки і тире (і ще одного - паузи), а Брайль - опуклими точками або їх відсутністю. Однак зворотна сторона скорочення коду - збільшення тексту. Фраза, для запису якої в ієрогліфічній писемності буде потрібні три знаки, в звуко-буквеній займе майже цілий рядок, а в записі азбукою Морзе - декілька рядків.