Еволюційна послідовність

Еволюційна послідовність— еволюційна послідовність у філософії, фізиці, біології. Кількісні зміни об’єктів природи у процесі еволюції, які приводять до якісних змін.

Еволюційна послідовністьРедагувати

Послідовність 1Редагувати

В природі кожна якість відповідає певній кількості, яка виражена числом. Процес еволюції виражається певною еволюційною послідовністю чисел. Еволюційна послідовність чисел будується за діалектикою.

1).Перший член послідовності виражає початок еволюційного процесу, тому приймемо рівним початковому числу (А). Перший член складається з двох протилежних сторін, між якими виникає суперечність. Вона закінчується запереченням двох протилежних сторін на якомусь етапі. Суперечність закінчується через перехід до двох нових протилежностей. Це початковий член, тезис. 2). Другий член є заперечення першого. Він не дорівнює числу (А), а дорівнює якомусь числу (Х). Другий член складається з двох протилежних сторін, між якими є суперечність, котра закінчується через перехід до двох нових протилежних сторін. Заперечення виникає між ними. Це є антитезис. 3). Третій член є подвійне заперечення. Він є запереченням одного першого члена і одного другого члена, він є синтез двох членів. Подвійне заперечення є перехід в нову якість, він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. Третій член на основі цих властивостей можемо прийняти рівним 2Х. Маємо перші три члени: А, Х, 2Х. Це є арифметична прогресія, у котрої різниця дорівнює Х. Отримуємо послідовність, (n) є ціле натуральне число, натуральний аргумент:

А, Х, 2Х, 3Х, 4Х … nХ. (n → ∞). (1.1).

Послідовність 2Редагувати

1).Перший член послідовності виражає початок еволюційного процесу, тому приймемо його рівним одиниці, бо еволюція починається з найменшого числа. Одиниця складається з двох протилежних сторін, між якими виникає суперечність. Вона закінчується запереченням двох протилежних сторін на якомусь етапі. Суперечність закінчується через перехід до двох нових протилежностей. Це початковий член, тезис. 2). Другий член є запереченням першого. Він не дорівнює одиниці, а дорівнює якомусь числу Х. Другий член складається з двох протилежних сторін, між якими є суперечність, котра закінчується через перехід до двох нових протилежних сторін. Заперечення виникає між ними. Це є антитезис. 3). Третій член є подвійне заперечення. Він є запереченням одного першого члена і одного другого члена, він є синтез двох членів, або сума. Подвійне заперечення є перехід в нову якість, він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. Третій член можемо прийняти рівним сумі перших двох на основі цих властивостей: 1 + Х. Еволюційна послідовність будується за таким правилом, кожен член дорівнює сумі двох попередніх. Маємо три члени геометричної прогресії. 1, Х, 1 + Х. Послідовність будується за цим законом для будь-якої кількості членів. Знаменник (Х) дорівнює відношенню третього члена до другого: Х = (1 + Х)/X. Звідси маємо квадратне рівняння. Х² – Х – 1 = 0.

Знаходимо корні. Перший корінь: Х1 = 0,5 (1 + √5). Позначимо Х1 = φ. Це число називається золотий перетин: 1,618033…

Другий корінь: Х2 = 0,5 (1 – √5). Друге позначення: Х2 = – 1/φ. Х2 = – 0,618033…

Послідовність з першим коренем: 1, φ, φ ², φ ³… (1.2)

Показник степені є будь-яке ціле число, тому члени послідовності збільшуються необмежено. Зростаюча прогресія. На практиці зручно користуватися аналогічною послідовністю цілих чисел: 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55... Або з подвоєними числами: 2, 4, 6, 10, 16, 42, 68, 110. В ній кожен член дорівнює сумі двох попередніх. Відношення між будь-яким членом і попереднім приблизно дорівнює золотому перетину.

Послідовність з другим коренем: 1, – 1/φ, 1/φ², – 1/φ³... (1.3). Прогресія, що убуває, із змінними знаками членів. Показник степені є будь-яке натуральне число. Аналогічна послідовність обернених цілих чисел: 1, – 1/2, 1/3, – 1/5, 1/8, – 1/13, 1/21... Оскільки закони діалектики є загальними законами природи, то і послідовності є загальним законом природи.

Періодична система елементів МенделєєваРедагувати

Приклад в природі еволюційної послідовності типу 1. Система елементів має сім періодів. У першому періоді в атома водню є одна оболонка для одного електрона, у другому – 2 оболонки електронів, у третьому – 3 оболонки електронів, у сьомому періоді атоми елементів мають сім оболонок в яких розміщуються електрони навколо ядра. Всього елементів є 110. Кількість оболонок в елементів у періоді утворюють еволюційну послідовність арифметичну прогресію з різницею 1: 1; 2; 3; 4; 5; 6; 7.

Кількість електронів в елементну дорівнює порядковому номеру.

Сонячна системаРедагувати

Сонячна планетна система. Приклад у природі еволюційної послідовності типу 2. Вісім планет і пояс астероїдів обертається навколо Сонця: Меркурій, Венера, Земля, Марс, пояс астероїдів, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун. Вони обертаються в одному напрямку, орбіти їхні є майже коло. Середня відстань до Меркурія дорівнює 0.4 астрономічної одиниці, до Венери – 0,7, до Землі – 1,0, до Марса – 1,5, до головного поясу астероїдів приблизно в середньому – 2,8, до Юпітера – 5,2, до Сатурна – 9,5, до Урана – 19,2; до Нептуна – 30. Ряд відстаней емпіричних представимо як послідовність: 0,4; 0,7; 1,0; 1,5; 2,8; 5,2; 9,5; 19,2; 30. Вона співпадає теоретичною послідовність: 0,4; 0,4φ; 0,4φ²; 0,4φ³ … Порівняємо емпіричне значення з теоретичним:

0,4; 0,70; 1,00; 1,50; 2,8; 5,2; 9,5 (емпіричне)

0,4; 0,65; 1,05; 1,69; 2,7; 4,4; 7,2 (теоретичне)

Емпіричні і теоретичні значення співпадають достатньо точно. Астрономічна одиниця є відстань від Землі до Сонця – 150 млн. км. Маси планет в одиницях маси Землі: Меркурій – 0.015, Венера – 0.815, Земля – 1.0, Марс – 0.107, Пояс астер. – 0.001, Юпітер – 318, Сатурн – 95, Уран – 14, Нептун – 17. Головний пояс астероїдів перебуває між орбітами Марса і Юпітера на відстані 2,3 – 3,3 (2,8 серед.) від Сонця. Астероїди обертаються в тому ж напрямку, що і планети. Їхні розміри є від кількох метрів до сотень кілометрів. Можна вважати їх як карликові планети. В сімох планетах зосереджено 93% від усієї маси планет.

Сім планет рухаються за законом еволюційної послідовності типу 2. Сонячна система формується за законом еволюційної послідовності. Орбіти займають незмінні стаціонарні місця в просторі. Вірогідно, на відстані 2,8 відбувається еволюція нової планети з астероїдів. Орбіти поступово заповнюються матерією.

Порфирій Іванов не рекомендує ученим шукали планети в Сонячній системі з метою переселення на них, і не треба

Автоматична робота серцяРедагувати

Автоматична робота серцевого м'язу. Серце має здатність ритмічно скорочуватися під впливом імпульсів, які виникають у самому серцевому м’язі. Автоматична робота серця майже не залежить від нервової системи. Скорочення шлуночків продовжується приблизно 0,3 секунди, вони розслабляються після цього. І весь серцевий м'яз перебуває у стані спокою або загального розслаблення протягом 0,4 – 0,5 секунди. Тривалість всього серцевого циклу дорівнює приблизно 0,8 секунди. Відношення між тривалістю розслаблення і скорочення дорівнює золотому перетину. Значить, це є еволюційний процес, що складається з двох дій: скорочення (тезис) і розслаблення (заперечення, антитезис). При скороченні серця початкова якість накопичується до певної кількості, кількість переходить в нову якість розслаблення. В момент розслаблення кількість накопичується, вона переходить у нову якість скорочення. Цикл закінчується, потім все повторюється. Очевидно, здібність автоматичності руху серця мають усі живі організми, які еволюціонують, вони б не існували інакше.

Рушійна сила еволюційного процесу. Еволюційна послідовність може мати будь-яку кількість членів. Розглянемо послідовності з двома членами. Перший член (а) виражає скорочення, наступний член виражає розслаблення, заперечення першого. Відношення між тривалістю процесів дорівнює золотому перетину: а, аφ, де а – перший член. Якщо перший член (aφ). Тоді буде: aφ, – aφ/φ . Або після спрощення: a φ, – a. Можливо, кінцеве значення є імпульсом для запуску другого циклу послідовності. Другий цикл запускається автоматично після першого циклу. Процес продовжується автоматично необмежено. Рух відбувається по спіралі. Процес починається спочатку. Кількість циклів теоретично є нескінченна, процес вічний. Процес діяльність і відпочинок заперечують один одного періодично. Причина руху, рушійна сила еволюції є в самій еволюційній системі. Цей процес є незалежний від інших систем. Цей процес відбувається на практиці в природі скрізь і в великому, і малому. Цей автоматичний механізм є серцем природи.

Мікроскопічні процеси. Атомна система. Квантова механікаРедагувати

Послідовність (1.1) відповідає багатьом дійсним фізичним системам. Наприклад, квантова механіка, атомна фізика. Послідовність є загальним законом природи. Світ побудований за єдиним законом.

Квантова механіка. Випромінювання чорного тілаРедагувати

Дослідники вивчали взаємодію тіла з випромінюванням. Класична фізика вивчає неперервні величини, вона не може пояснити розподіл енергії по частотам, який спостерігається в природі. Планк зробив припущення: енергія осцилятора з власною частотою (γ) може приймати тільки дискретні значення, кратні величині (hγ). Де h – постійна Планка. Ця основна одиниця енергії (hγ) неоднакова для всіх осциляторів, так як вона пропорційна частоті. Таким чином, енергія осцилятора рівна E = nhγ, де n – ціле число, яке змінюється від нуля до нескінченності. Отримуємо послідовність для енергії:

hγ1, hγ2, hγ3, hγ4…hγn. (n → ∞). (3.1)

Планк отримав точну відповідність між теоретичною формулою і розподілом енергії випромінювання по частотах, яке спостерігається в природі. Дослідники отримали функцію розподілу енергії Планка. (див. Бом. с30).

Атомнаи системаРедагувати

Класична фізика не може пояснити будову атома. Нільс Бор (1913 р.) сформулював правильні постулати для атомних систем і узагальнив їх для всіх атомних систем.

1.Атоми можуть довго перебувати в певних станах, стаціонарних станах, в котрих вони не випромінюють і не поглинають енергію. В цих станах атомні системи мають енергії, котрі утворюють дискретну послідовність: E1, E2, E3 … En. Стани ці характеризуються стійкістю, всяка зміна енергії в результаті поглинання або випускання випромінювання або в результаті удару може відбуватися тільки при повному переході (перескакуванням) із одного цих станів в інший.

2. Атоми випускають або поглинають випромінювання тільки строго певної частоти при переході з одного стану в інший. Випромінювання, котре випускається або поглинається при переході із стану Em в стан En, є монохроматичне, і його частота γ визначається з умови: hγ = Em – En. Енергії виражаються арифметичною прогресією з різницею hγ. Нільс Бор розробив теорію атома водню і подібного водню, який має один електрон, на основі цих постулатів. Вона точно відповідає експериментальним даним.

Райдуга. Видиме світло при дисперсії розкладається на спектр сім кольорів. Частоти райдуги утворюються через еволюційну послідовність. Теорія будови атома Бора дає точно спектр райдуги.

Співвідношення невизначенностіРедагувати

Формулювання. Якщо вимірювання відбувається з точністю ∆x і якщо одночасно відбувається вимірювання імпульсу з точністю ∆p, то добуток цих двох помилок відповідає виразу: ∆x ∆p ≥ ћ. Аналогічно, якщо енергія системи вимірюється з точністю ∆E, то час, до якого це вимірювання відноситься, повинно мати мінімальну невизначеність, яка дається виразом: ∆E∆t ≥ ћ.

Це є співвідношення невизначеності Гейзенберга. Це співвідношення означає, що (x) і (p) не можуть одночасно мати визначені значення. Якщо значення (x) визначено, тобто ∆x = 0, то ∆p дорівнює нескінченності. Значить, (р) не має ніякого визначеного значення. І навпаки. Якщо (х) і (р) невизначені у відомих границях ∆x і ∆p, то між ними має місце співвідношення невизначеності. Із нього виходить, чим менше ∆x, тобто точніше локалізоване тіло, тим більше ∆p, тобто тим більша невизначеність імпульсу. Автор вивів співвідношення невизначеності на основі хвильових властивостей мікрочастинок Луї де Бройля. Співвідношення представляють собою обмеження для мікрочастинок застосування класичних понять визначеного місцезнаходження й імпульсу.

Співвідношення невизначеності науково пояснює, чому енергія, простір і час має дискретний характер. Дискретний характер є основний у природі, він проявляється в усіх явищах природи. Особливо дискретність проявляється для частинок атомних розмірів. Якщо ∆Х ∆Р ≥ h, ∆T∆E ≥ h, то існує рівність: ∆Х ∆Р = ∆T∆E. (∆ Х/∆Т) ∆Р = ∆Е. Або Е = mV². Якщо швидкість (V) дорівнює швидкості світла, то: Е = m c². Формула Ейнштейна, яка виведена через співвідношення невизначеності. На початку створення Всесвіту існує взаємний перехід енергії і маси за формулою Ейнштейна. На початку створення Всесвіту енергія перетворювалася в елементарні частинки з масою. Потім часточки перетворюються в атоми, молекули, фізичні тіла, планетні системи, галактики. Між ними виникає рух.

ЛітератураРедагувати

  • Сухан В. В. Хімія. – К.: Либідь, 1993. – 408 с.
  • Бом Д. Квантова теорія. – М. 1965. – 728с.
  • Шпольський Д. Атомна фізика. Т 1. – М. Наука. 1974. 576с.
  • Гурштейн А. А. Вічні таємниці неба. – М. 1973. 255с.
  • Баренбаум А. А. Галактика. Сонячна система. Земля./М:ГЕОС – 2002.
  • Лансберг Г. С. Оптика. – М. 2006. – 848с.

ПосиланняРедагувати

Еволюція Всесвіту