Вишивка/Низь

Низинка. «Занизування, «низь», «низинка» є одним із стародавніх способів шитва, дуже подібним до ткання, й очевидно, він походить від останнього. Низь – це єдина техніка, коли лицевий бік узору утворюється з вивороту. На голку набирають завжди непарну кількість горизонтальних ниток і вишивають по всій ширині малюнка з покрайницею. У комплексі з низинкою часто застосовували техніки «в прикріп» і лічильна гладь. У першій з них обриси орнаментальних мотивів творили простою низинкою, а проміжок посередині заповнювали прикладеною поверх ниткою, що прикріплювалася до тканини способом «у прикріп». Іноді проміжки, які утворювалися у низинній рамці полотна, зашивали лічильною гладдю. Техніка була відома і використовувалася майстринями на поділлі (нині Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області) та на Гуцульщині.

Подільська вишиванка низинкою, виставка Музею Івана Гончара

Розета. Поперечна низь.

Поперечна низь. Зворотний бік.

Техніка «низью» поділялася на декілька видів за характером виконання або орнаментальних особливостей:

• «кругла низя» – орнаментальні елементи виконані двома паралельними смужками, замість однієї;
• «лиса низя» – величини в орнаменті зашитих і вільних смуг рівнозначні;
• «страпата низя» – називалася так від присутності зубців у орнаменті;
• «низя з лиця шита» – наслідує звичайну низь і відмінна тим, що шиється з лицьового боку, при цьому не звертається увага на зворотній бік;
• «сліпа низя» – ймовірно тому, що між орнаментальними елементами залишалися досить малі проміжки тла;
• «дрібна» – вишивка низзю з дуже дрібним орнаментом тощо.

Сьогодні використовуються назви: «низь», «низинка замкова», «низь поперечна», «низь повздовжня».