ВІДКРИТА ОСВІТА ІНСТРУМЕНТІВ І ТЕХНОЛОГІЙ

Анотація

Сучасний світ – це відкрита аудиторія, де знання фрагментовані та доступні кожному, хто мотивований та прагне розвиватись. Однак знання потребують систематизації, структурування та глибокого опрацювання. Зараз навчатись легко і складно водночас. Знання доступні як ніколи за всю історію розвитку суспільства. Знань так багато, що навряд хтось зможе осягнути їх стотисячну долю за все своє життя. Знання розвиваються з такою швидкістю, що навіть штучний інтелект не встигає опрацьовувати та використовувати їх за короткий час вповні. Відкритість і доступність освіти – перевага сучасного суспільства, суспільства знань та цифрових технологій, які йдуть поруч. Розглядаються особливості використання вебтехнологій в освітній діяльності закладу вищої освіти. Представлені характеристики платформ для дистанційного навчання, визначені найбільш поширені платформи, які використовуються в закладах вищої освіти. Виокремлені переваги та недоліки використання вебтехнологій в освітній діяльності в закладах вищої освіти на прикладі платформ дистанційного навчання.

Вступ

Платформи дистанційного навчання стали важливим інструментом для надання освіти та підтримки академічної безперервності в наш час. Заклади вищої освіти по всьому світу використовують їх для надання високоякісної освіти своїм студентам, незалежно від їх місцезнаходження та умов. В Україні внесли значні зміни в освітній сектор, що призвело до швидкого переходу до онлайнового та гібридного режимів навчання.

Метою цієї роботи є розгляд особливостей використання вебтехнологій в освітній діяльності у закладах вищої освіти. Постановка проблеми. Традиційна освіта в світі стала неможливою. Міністерство освіти і науки розробило ряд нормативних документів з метою організації освітнього процесу під час цих подій. Освітянам довелося в авральному режимі налаштовувати навчальний процес. У цьому зв’язку вважаємо актуальним висвітлити переваги та недоліки навчання в нинішніх умовах з використанням сучасних інформаційних систем і технологій.

Аналіз актуальних досліджень.

Дослідження науковців Якуба, Бернса, Ортеги, Пейро, Саксени та Фарабосі довели перспективність та доцільність оцифрування навчальних документів, доступність їх перегляду в мережі Інтернет, а також можливість їх застосування для онлайн навчання.

Мета статті

Визначення перспективних напрямків та інструментів он-лайн навчання в сучасних умовах.

Виклад основного матеріалу.

Платформи для дистанційного навчання – це онлайн-сервіси, що надають можливість навчання та отримання знань за допомогою інтернету та різноманітних інструментів. Ось деякі характеристики платформ для дистанційного навчання: • повністю онлайн: платформи для дистанційного навчання дають змогу студентам навчатися з будь-якого місця з доступом до інтернету; • інтерактивність: більшість платформ мають інтерактивні інструменти, як-от чати, форуми, відеоконференції та віртуальні класні кімнати; • різноманітність форматів: платформи дають змогу навчатися у різних форматах, як-от відеоуроки, аудіозаписи, текстові матеріали та інші; • персоналізація: більшість платформ дають змогу студентам персоналізувати свій навчальний досвід, обравши курси та матеріали, які найбільше відповідають їх потребам; • оцінка та звітність: платформи дають змогу викладачам відстежувати прогрес студентів та оцінювати їхні досягнення; • доступність та гнучкість: платформи для дистанційного навчання дають змогу студентам навчатися у власному темпі та в зручний для них час; • співпраця та взаємодія: платформи дають змогу студентам спілкуватися та взаємодіяти зі вчителями та іншими студентами з усього світу, надаючи можливість для взаємопідтримки та обміну знаннями [1, 2-8]. Багато закладів вищої освіти в усьому світі використовують онлайн-платформи для полегшення викладання та навчання. Ці платформи відрізняються залежно від закладу, але деякі з поширених включають: • системи керування навчанням (LMS): це програмні платформи, які надають матеріали курсу, інструменти оцінювання та комунікаційні функції для онлайнових і гібридних курсів: Blackboard, Canvas, Moodle і Sakai; • платформи для відеоконференцій: вони дають змогу студентам і викладачам проводити живі онлайн-зустрічі, дискусії та лекції: Zoom, Microsoft Teams, Google Meet і Webex; • інструменти для спільної роботи: вони дають змогу студентам працювати разом над груповими проєктами, обмінюватися файлами та спілкуватися в режимі реального часу: Google Drive, Microsoft OneDrive, Dropbox і Slack; • онлайн-бібліотеки та бази даних: вони надають студентам доступ до цифрових ресурсів, як-от електронні книги, журнали та бази даних досліджень: JSTOR, ProQuest, EBSCO та Google Scholar; • здобувачі можуть використовувати ці онлайн-платформи для доступу до матеріалів курсу, спілкування зі своїми викладачами та одногрупниками та участі у віртуальних навчальних заходах [3-10]. Розглянемо особливості використання деякий навчальних платформ, які використовуються у закладах вищої освіти, врахувавши плюси та мінуси їх використання. Придатність певної платформи для цього навчального закладу залежить від різних факторів, як-от бюджет, ІТінфраструктура та особливі освітні потреби [1-4].Складно уявити будь-яку сферу життя без цифрових технологій. Успішність зараз вимірюється не кількістю дипломів, а якістю набутих компетентностей сформованих на основі сучасних наукових розвідок та здатності практичного їх втілення та трансформації. Життя не приймає затримки, воно потребує постійного розвитку. А освіта, безперервна та відкрита, потребує переосмислення та вдосконалення. Організація економічного співробітництва та розвитку пропонує ознайомитись із Платформою інноваційного оцінювання результатів навчання (PILA), яка надає безкоштовні інструменти з відкритим кодом для підтримки розвитку навичок. Платформа є цілком безпечною і надає дослідникам та розробникам безкоштовний доступ до своїх інструментів, збирає дані з відмітками часу, аналізує їх та створює звіти. PILA ставить вчителів у центр процесу розроблення оцінок: вони можуть здійснювати власноручне налаштування і самостійно створювати контент для оцінювання відповідно до потреб учнів. Вчителі також можуть зробити свій внесок у розробку завдань, панелей звітності та інших елементів платформи, беручи участь у наукових дослідженнях. Всі оцінки та технологічні матеріали у PILA безкоштовні для некомерційного використання. Зміст платформи у майбутньому буде перекладений на різні мови, що має залучити більше вчителів по всьому світу. PILA є некомерційною ініціативою, керованою групою інноваційних оцінок PISA при Директораті освіти та навичок ОЕСР у співпраці з Know Learning. Проект підтримується групою міждисциплінарних експертів, розробників, глобальною мережею викладачів і кількома фондами у Німеччині та Бразилії. Відкрита освіта є концепцією, що набуває все більшої актуальності в сучасному світі. Вона передбачає доступність та відкритий доступ до навчальних ресурсів, знань і можливостей навчання для всіх зацікавлених осіб незалежно від їх географічного розташування, соціального статусу або фінансових можливостей. Запровадження відкритої освіти має велике значення для розвитку освітньої системи, підвищення якості навчання та створення рівних можливостей для всіх. В сучасному світі спостерігається значний розкол між швидкими змінами в технологіях та вимогами суспільства до освіти. Традиційна освітня система вже не може повністю задовольнити потреби суспільства, тому зростає необхідність у розробці та впровадженні відкритих освітніх практик. Саме відкрита освіта дозволяє вирішити проблеми, пов'язані з доступністю, актуальністю та гнучкістю навчання. У світі існує безліч науковців, дослідників та експертів, які займаються вивченням та розвитком відкритої освіти. Багато науковців, таких як В. Ю. Биков, Т. Я. Вдовичин, І. І. Капустян, Ю. Г. Білецька, І. І. Костікова, А. О. Масляк, Л. І. Морська, А. В. Шиба, Девід Вайлд, Мартін Велкерс та інші, зробили значний внесок у дослідження та розвиток відкритої освіти. Ці дослідження допомагають встановити тенденції, ідентифікувати переваги та виклики, вивчити ефективність та вплив відкритої освіти на різні аспекти освітньої системи. Крім того, організації, такі як Open Education Consortium, UNESCO, European Association for Distance Learning (EADL) та багато інших, активно працюють над її популяризацією та розвитком. Відкрита освіта охоплює широкий спектр практик і підходів, що передбачають відкритий доступ до навчальних матеріалів, ресурсів, курсів та знань [1-13]. Вона включає в себе використання відкритих навчальних ресурсів (OER), масових відкритих онлайн-курсів (MOOC), відкритих ліцензій, спільного навчання та співпраці в освітньому процесі. Відкрита освіта в європейському просторі проявляється через ряд ініціатив та проектів. Зростає кількість університетів та освітніх організацій, які надають доступ до своїх курсів та матеріалів через відкриті ресурси. У країнах Європейського Союзу спостерігається активна підтримка відкритої освіти шляхом створення національних стратегій, розробки рекомендацій та нормативних актів [2-9]. Важливою тенденцією є спільна робота та обмін досвідом між країнами, що сприяє впровадженню інноваційних практик та підвищенню якості відкритої освіти. Інституційні аспекти відкритої освіти включають підтримку держави та міжнародних організацій, зміну підходів до визнання навчальних досягнень, забезпечення якості відкритих освітніх ресурсів та оцінку їх впливу на навчальний процес та результативність студентів. Держави та міжнародні організації, такі як Університетська комісія Європи, ЮНЕСКО, Європейський Союз та інші, активно підтримують розвиток відкритої освіти. Вони забезпечують фінансування, розробляють стратегії та політики, 16 сприяють обміну досвідом та співпраці між країнами [3-17]. Ця підтримка сприяє зростанню свідомості про важливість відкритої освіти та сприяє її розвитку на рівні держави та міжнародного співтовариства. Відкрита освіта має тісний взаємозв'язок з іншими галузями, такими як наука, технології та інновації [4-10]. Це створює можливості для співпраці та обміну знаннями між відкритою освітою та науково-дослідними установами, технологічними компаніями та інноваційними стартапами. Вона сприяє розробці нових технологій та інновацій шляхом залучення відкритих даних, спільного вирішення проблем та співпраці з вченими та фахівцями з різних галузей. Також, відкрита освіта є джерелом важливих даних та інформації для досліджень у різних галузях, що допомагає розширити знання та розуміння важливих проблем. Взаємодія між відкритою освітою, наукою, технологіями та інноваціями сприяє синергетичному ефекту, дозволяючи створити нові можливості та розвивати сучасне суспільство. Отже, відкрита освіта є необхідним елементом розвитку сучасного світу, що забезпечує доступність навчання та підвищує рівень кваліфікації людей. Європейський простір є лідером у розробці та впровадженні відкритих освітніх практик, проте необхідна подальша робота над підвищенням якості відкритих освітніх ресурсів та їх оцінки. Забезпечення рівних можливостей для участі у навчальному процесі та розвитку навичок є важливим завданням в контексті розвитку відкритої освіти. Дистанційна освіта в Україні активно розвивається з початком введення карантинних обмежень. До цього, попри переваги дистанційної освіти, вона впроваджувалась дуже повільно через ряд об’єктивних та суб’єктивних причин, одна з яких консерватизм освітян 18 та складність впровадження швидких радикальних змін в освітній галузі. За таких обставин перехід на дистанційну освіту у 2020 році відбувався спонтанно і складно, у першу чергу, через неготовність закладів освіти та учасників освітнього процесу до таких змін. Часу на адаптацію у педагогів та учнів не було і, як виявилось, цифрові навички педагогів та цифрові ресурси для навчання були недостатні. Впродовж 2020-2023 рр. було зроблено багато кроків на подолання гострих проблем дистанційного навчання і на безпосередньо педагогами та закладами освіти, а також на всіх щаблях управління освітою. Було внесено зміни та прийнято ряд законодавчих та нормативних документів, що сприяли розвитку дистанційного навчання. Попри внесла суттєві корективи в освітній процес і змусила сотні тисяч дітей виїхати за кордон та продовжити навчання дистанційно. Це призвело до нового етапу розвитку дистанційної освіти в Україні в екстрених умовах. Саме тому проблеми розвитку дистанційної освіти її стану та перспективи вирішення нагальних потреб закладів освіти, що стримують забезпечення якісним дистанційним навчанням українських учнів вже третій рік поспіль є актуальними. У 2023 році було проведено дослідження якості та виявлення гострих проблем дистанційного навчання. Опитування вчителів під час дослідження, дозволило виявити ряд важливих проблем. Зокрема науковці виокремили групи типових проблем, що виникали у вчителів в процесі запровадження дистанційного навчання: − технічні -відсутність гаджетів, низька якість Інтернету, неможливість учнів виходити на урок в режимі реального часу; − неготовність учнів працювати самостійно; − низька комп’ютерна грамотність учнів; − нерівні умови навчання для дітей через різне матеріальне становище; − неможливість єдиного вибору засобів навчання учнів навіть у межах одного класу; − неможливість впливати на звуковий фон у квартирі під час уроку (утримувати увагу учнів дуже важко); − ускладнена перевірка робіт (фото надзвичайно важко перевіряти); − батьки активно брали участь у написанні різного роду робіт (важко сформувати реальну картину в класі, необ’єктивне оцінювання); − брак часу для створення власного якісного контенту; − багато звітів, що зменшує час на підготовку до уроків; − недостатність емоційного контакту; − відсутність редактора формул у тестових оболонках і конструкторах уроку [1- 17]. Більшість проблем залишаються актуальними і зараз. Частина проблем потребують більш глибокого аналізу, хоча, у цілому, окреслюють реальні виклики, з якими стикнулись педагоги. Прокоментуємо деякі з них. Проблема технічної забезпеченості гаджетами учасників освітнього процесу дійсно залишається актуальною, однак, у переважній більшості, вирішується, адже більшість учнів забезпечена персональними гаджетами. Частка тих, хто використовує для навчання лише шкільну техніку незначна. Практично всі вчителі мають власний комп’ютер або ноутбук. Хоча гострою залишається проблема оновлення шкільної техніки, яка застаріває і виходить з ладу. За останній рік, ситуація із забезпеченням технікою педагогів стала по троху вирішуватись завдяки гуманітарній допомозі закордонних фондів та великих корпорацій. Наприклад, компанія Google надала українським вчителям тисячі хромбуків для організації дистанційного навчання. Проблема готовності учнів до самостійного навчання доволі гостра і дійсно потребує ретельного аналізу, адже ключовою є не просто відсутності навичок самостійного навчання, а саме самостійного опрацювання навчальних матеріалів у дистанційному форматі з використанням цифрових технологій. При цьому варто зазначити, що сучасні діти швидко опановують цифрові інструменти та готові навчатись дистанційно за умови докладних інструкцій та супроводу вчителів, що не завжди відповідає потребам учнів. Проблема звукового фону на 100% не може бути вирішена, особливо в умовах війни що суттєво ускладнює можливість сконцентруватися. Проте використання гарнітури (навушників), певним чином вирішує це питання. Також гострою для української освіти залишається проблема створення якісного навчального контенту для учнів різних вікових категорій, а також дотримання академічної доброчесності. На жаль, і учні і вчителі часто порушують авторське право. У нас недостатньо уваги приділяється вихованню поваги до інтелектуальної власності, списування та використання чужих текстів, аудіо- та медіа- ресурсів дуже поширено і, не зважаючи на певні кроки, не вирішується належним чином. Окрім зазначеного, війна, що зараз триває, створила нові виклики та проблеми. Зокрема це масові блек-аути восени та зимою 2022-2023 навчального року, постійні обстріли, руйнування або пошкодження значної кількості закладів освіти, необхідність переховуватись в укриттях під час ракетних обстрілів. Значна кількість учнів та педагогів були змушені виїхати за кордон або залишаються в окупації, що також суттєво ускладнило освітній процес. Однак, не зважаючи на воєнну ситуацію держава дбає про убезпечення навчання, а саме виділяє кошти на забезпечення доступу до мережі Інтернет в укриттях навчальних закладів тощо. Висновки. Спираючись на вище зазначене, вважаємо, що для забезпечення подальшого розвитку дистанційної освіти в Україні зараз необхідно: забезпечити технікою -планшетами соціально не захищені групи учнів та педагогів; продовжувати створювати належні умови для організації освітнього процесу в укриттях, а в укриттях забезпечити доступ до мережі інтернет; створити умови для системного професійного розвитку вчителів з опанування та розвитку навичок володіння дистанційними технологіями навчання; заохотити вчителів до створення цифрового навчального контенту. Світові тенденції у розвитку відкритої освіти змінилися під впливом пандемії та продовжують змінюватися та розвиватися. Карантин показав, що продумане і добре організоване онлайннавчання може бути цілком альтернативою офлайн-навчанню. Все частіше навчання більше не асоціюється виключно зі школою чи університетом. З появою на ринку дистанційного навчання освіта змінилася назавжди. Ми маємо доступ до онлайн-курсів, вебінарів, уроків для смартфонів, чат-ботів. Це новий вимір навчання. Однак варто пам’ятати, що тенденції змінюються, адже незабаром на нас чекають нові відкриття та розвинені форми попередніх розробок у відкритій освіті. Напрямок тенденцій у 2023 році у відкритій освіті задає використання штучного інтелекту та інтеграції віртуальної та доповненої реальності. З переходом багатьох навчальних закладів на дистанційне навчання, воно стало важливим інструментом для безперервної освіти та підвищення кваліфікації. Крім того, тенденція навчання "будь-де і будь-коли" продовжує набирати обертів, оскільки все більше людей усвідомлюють зручність і гнучкість дистанційного навчання.

Отже, головними трендами, згідно опрацьованих джерел можемо назвати наступні тенденції.

1. Інтенсивне використання штучного інтелекту (ШІ). У 2023 році електронне навчання на основі штучного інтелекту стане більш поширеним: чат-боти, персоналізоване навчання та адаптивне навчання стануть більш поширеними. Оскільки технологія штучного інтелекту продовжує розвиватися, можна очікувати, що в 2023 році ми побачимо зростання використання онлайн-навчання з підтримкою штучного інтелекту[3-10].

2. Зростатимуть інвестиції у систему відкритої освіти Зважаючи на високий рівень плинності кадрів, організації зосереджуються на інвестуванні в безперервне навчання як спосіб утримати та залучити найкращі таланти. Цього року організації зосереджуються на наданні працівникам можливостей підвищити кваліфікацію або перекваліфікуватися для виконання поточних і майбутніх посадових обов'язків за допомогою різних навчальних програм, таких як технічні навички, розвиток лідерських якостей, а також тренінги з питань різноманітності та інклюзивності[4-13].

3. Інтеграція віртуальної та доповненої реальності (VR/AR) в дистанційне навчання. VR дозволяє учням випробувати симуляції реальних сценаріїв, забезпечуючи глибоке занурення в навчальний процес, в той час як AR забезпечує більш гнучкий і контекстний досвід навчання, накладаючи цифровий контент на реальний світ. І VR, і AR забезпечують захоплюючий навчальний досвід, а також дозволяють зробити навчання більш інтерактивним і персоналізованим[2-10].

4. Збільшення використання гейміфікації Гейміфікація все ширше використовуватиметься в онлайннавчанні, щоб зробити його більш цікавим та інтерактивним. Крім того, дослідження показують, що гейміфікація може покращити результати на 45,5% і 60,67% у поєднанні з читанням, що доводить її ефективність.

5. Мобільне навчання Тенденція мобільного навчання зростає останніми роками, оскільки щільний графік людей ускладнює відвідування тривалих навчальних сесій. Однак з початком пандемії COVID-19 і переходом до онлайн-навчання мобільні навчальні рішення стали ще більш необхідними. Цей перехід прискорив трансформацію в напрямку оцифрування операцій та усвідомлення важливості мобільного навчання [1-8].

Виклад основного матеріалу

Світові тенденції розвитку відкритої освіти визначаються метою розширення доступу, використанням технологічних досягнень, сприянням співпраці, індивідуалізацією навчання, вдосконаленням атестації та визнання, впровадженням підтримувальних політик та стимулюванням глобальної співпраці та обміну знаннями. Ці тенденції формують майбутнє освіти, роблячи навчання більш доступним, інклюзивним та спрямованим на потреби учнів на глобальному рівні. Відкрита освіта перетинає географічні кордони, сприяючи співпраці та обміну знаннями. Відкритий доступ до наукових публікацій, міжнародні співробітництва між освітніми установами та міжкультурні навчальні досвіди сприяють більшій взаємодії та інклюзивності в освітньому просторі [2-7]. Діяльність сучасного викладача закладу вищої освіти постійно та невпинно ускладнюється. Процес підготовки науковопедагогічних працівників через систему вищої педагогічної освіти все більшою мірою орієнтується на оволодіння сучасними освітніми технологіями. Відбуваються відчутні зрушення в бік підготовки викладачів, що володіють технологіями педагогічної діяльності та здатних на цій основі самовдосконалюватися, підвищуючи якість своєї праці [1-9]. Однак викладачі технічних закладів вищої освіти, які, крім педагогічної, мають ще й професійну компоненту діяльності, не отримують належної педагогічної підготовки. По суті, вони освоюють професійну діяльність викладача ЗВО емпірично, під час проведення занять, спілкування зі студентами, участі в діяльності кафедри. Водночас, у викладача мають бути вироблені сучасні погляди на всі процеси вищої освіти, виконання педагогічної діяльності. В індивідуальному порядку сформувати ці особливості нового педагога під керівництвом досвідчених викладачів, які не є носіями таких поглядів і настанов, складно або неможливо взагалі. Нині потрібно не лише передавати методичний досвід, здійснювати психолого-педагогічну підготовку викладачів ЗВО з окремих питань, а й забезпечувати прийняття ними нових професійних цінностей. Викладачів фахових дисциплін технічних ЗВО необхідно готувати з осіб, які вже мають вищу освіту за спеціальністю технічного профілю, забезпечуючи таким чином централізоване опанування ними специфіки викладання у ЗВО як другої професійної діяльності під час отримання додаткової освіти для одержання кваліфікації «Викладач вищої школи». У цих умовах особливого значення набуває оновлення змісту, пошук найбільш ефективних форм, методів і технологій підвищення педагогічної кваліфікації викладачів, спрямованих на оволодіння ними технологіями педагогічної діяльності та методами творчої діяльності. Усе більшого значення при цьому набуває самоосвіта, саморозвиток і самовиховання викладачів. Ефективне управління розвитком професійної компетентності викладачів фахових дисциплін технічних ЗВО розглядаємо як цілеспрямовану діяльність керівництва щодо підтримки цього процесу стосовно кожного викладача закладу вищої освіти. Ключову роль у ньому мають відігравати не стільки кафедри, скільки навчальнометодичні відділи, які організовують семінари і тренінги з психології, практикуми з інноваційних методів навчання та організації науководослідної роботи студентів, стажування в інших закладах освіти. При цьому особливої ваги набуває проблема відповідності системи розвитку професійної компетентності викладачів фахових дисциплін технічних ЗВО тим змінам, які відбуваються в освіті, науці, техніці, технологіях. Проте, оскільки ресурси ЗВО, які можуть бути спрямовані на підтримку педагогічних працівників, завжди обмежені, то неможливо повністю усунути всі недоліки, виявлені в діяльності викладачів фахових дисциплін. Вплив на рівень їхньої професійно-педагогічної компетентності може мати лише опосередкований характер і це обов’язково слід враховувати під час розроблення програм розвитку професіоналізму викладачів. При цьому професійно-педагогічну компетентність викладача ЗВО ми розуміємо як складне, інтегративне, професійно-особистісне утворення, що характеризує сукупність ціннісно-мотиваційних ресурсів, систему соціально та професійно важливих якостей і здібностей особистості, комплекс психологопедагогічних і предметних знань, професійні уміння та навички, комунікативний досвід і досвід самопізнання, що забезпечують здатність до успішної реалізації професійно-педагогічної діяльності та подальшого саморозвитку [1-7]. Як свідчить аналіз наукової літератури Н. Авшенюк, В. Базова, Л. Гранюк, Л. Дяченко, К. Котун, Т. Кристопчук, Т. Кучай, Т. Левченко, О. Овчарук, О. Огієнко, А. Роляк, Л. Пуховська, С. Синенко, О. Сулима, О. Чорна, J. Buitink, T. Weigel, W. Hutmacher, E. Karweti, K. Collins, М. Мulder, S.N. Oja, A. Richard та ін., пріоритетним напрямом європейської та американської інженерно-технічної освіти є міждисциплінарний підхід, який ґрунтується на новому розумінні місії фахівця технічного профілю інженера в соціумі – служити «суспільному благу», для виконання якої недостатньо лише вузько професійної компетентності. Дескриптивні характеристики професійних якостей фахівців технічного профілю нині не обмежуються традиційними термінами «знань», «умінь» і «навичок», набутих під час навчання, натомість актуальними вважаються наявність у них гнучкого мислення, практичних, постійно обновлюваних знань. Відповідно, завдання формування таких знань висуває вимоги до вищої школи щодо оновлення змісту професійнопедагогічної компетентності викладачів з погляду переосмислення цінностей і цілей професійної освіти. Зокрема, діяльність викладачів у технічному ЗВО має спрямовуватись на: – розвиток у студентів методологічної культури, здатності проникати в суть різноманітних парадигм і методологій наукового знання; – формування у майбутніх фахівців технічного профілю адекватного розуміння соціальних явищ, з якими вони стикаються в освітньому процесі й поза ним, готовності вирішувати наявні політичні, релігійні, соціокультурні протиріччя. Визнаючи той факт, що післядипломна освіта має відігравати важливе значення у професійному розвитку та самовизначенні викладача, підготовка педагогів до інноваційної діяльності в закладі освіти, як правило, здійснюється в режимі традиційного навчання. Найбільш гострими при цьому залишаються передусім методичні проблеми, що виявляються у: – слабкій взаємодії викладачів і слухачів, так само, як і слухачів курсів підвищення кваліфікації між собою; – жорсткій регламентації основних форм роботи (лекції та практичні заняття); – дисбалансі між знаннями, розумінням і практичним застосуванням одержуваної на курсах інформації. Відбувається своєрідна деформація наступності зв’язків між системою підвищення кваліфікації і закладом освіти: у певному сенсі система освіти педагогів відстає від навчальної реальності, оскільки в сучасній практиці викладання на курсах підвищення кваліфікації переважають моделі навчання, спрямовані на репродуктивне розширення професійного досвіду, домінувальну роль викладача курсів у освітньому процесі, відсутність ініціативи слухачів. Оскільки професійно-педагогічна компетентність вимагає спеціально організованої діяльності, то актуалізується потреба розроблення механізмів і алгоритмів її функціонування, засобів і способів організації та навчально-методичного забезпечення. Зовнішнім чинником цього процесу може бути створення, функціонування і розвиток освітнього середовища розвитку компетентного викладача. Таким середовищем є система підвищення кваліфікації та професійної перепідготовки працівників освіти, адже її нагальним завданням є розроблення й реалізація ефективних форм підвищення професійно-педагогічної компетентності педагогів. Наше сьогодення не дає змоги працювати навчальним закладам у звичному режимі. Пандемія та повномасштабна війна – це надзвичайна ситуація, яку неможливо було передбачити. Дистанційне навчання стало єдиною доступною формою в системі освіти. Актуальність статті зумовлена потребами забезпечення належного рівня викладання фізики в умовах дистанційного навчання. Викладачу потрібно не лише показувати високу компетентність та професіоналізм, а також творче ставлення до викладання та вміння впроваджувати в освітній процес інформаційні технології. Дистанційне навчання – це альтернатива очному навчанню. Звичайно, учні мають ходити до навчального закладу, навчатися, розвиватися, спілкуватися, соціалізуватися проте воєнний стан вніс свої корективи у навчально-виховний процес для школярів, студентів, викладачів. Викладачу потрібно творче ставлення до викладання та вміння впроваджувати в освітній процес інформаційні технології. Останнім часом проблемам дистанційного навчання приділяється велика увага в історико-педагогічній літературі. Дистанційна система навчання знаходиться у центрі уваги наукових кіл, і сучасні тенденції свідчать про подальшу активізацію досліджень у цій сфері. Теоретичні, методологічні та методичні проблеми дистанційного навчання висвітлені у працях В. Бикова, С. Вітвицької, О. Довгялло, К. Корсак, В. Кухаренка, В. Рибалка, В. Ясулайтіс. Проблеми впровадження технологій дистанційного навчання в закордонних країнах, зокрема перспективи розвитку дистанційної освіти, досліджували І. Аллен, Дж. Андерсон, Т. Едвард. Особливості впровадження дистанційної форми навчання в закладах вищої освіти досліджували Р. Горбатюк, Р. Гуревич, Т. Гусак, В. Олійник, П. Стефаненко [1-13]. Інформаційнокомунікаційні технології відіграють суттєву роль у забезпеченні якості освіти. Дослідженнями проблеми впровадження ІКТ в навчальний процес займались відомі науковці: І.О. Бугайов, М.В. Головко, М.І. Жалдак, І.Ф. Прокопенко. Дистанційна форма здобуття освіти – це індивідуалізований процес здобуття освіти, який відбувається в основному за опосередкованої взаємодії віддалених один від одного учасників освітнього процесу у спеціалізованому середовищі, що функціонує на базі сучасних психолого–педагогічних та інформаційно –комунікаційних технологій [4-7]. Дистанційне навчання – форма організації і реалізації навчально-виховного процесу, за якою його учасники (об’єкт і суб’єкт навчання) здійснюють навчальну взаємодію принципово і переважно екстериторіально [2-8]. За визначенням В. Кухаренко, дистанційне навчання являє собою форму здобуття освіти, поряд з очною та заочною, за якої в освітньому процесі використовуються кращі традиційні й інноваційні засоби, а також форми навчання, що ґрунтуються на комп’ютерних і телекомунікаційних технологіях [5-9]. Дистанційна освіта важлива тому, що вона є специфічною організацією навчального та педагогічного процесу, за основу якого береться застосування дистанційних, інформаційних та телекомунікаційних технологій [5]. До сучасних інформаційно-комунікаційних технологій навчання відносяться інтернет-технології, мультимедійні програмні засоби, офісне та спеціалізоване програмне забезпечення, електронні посібники та підручники, системи дистанційного навчання. Основними задачами застосування ІКТ на уроках фізики є: підвищення наочності навчального процесу; забезпечення зворотного зв’язку в навчальному процесі; проведення практичних та лабораторних робіт; моделювання процесів або явищ, які вивчаються; створення умов для індивідуалізації навчання; пошук інформації з широкого кола джерел. Кожна з вище перерахованих задач відіграють важливу роль у підвищенні пізнавальної активності учнів, адже ІКТ розширює межі пізнання предмету. Змістовна комп’ютерна підтримка уроку фізики може бути різноманітною: логічні схеми, інтерактивні таблиці, анімаційні малюнки, тощо, які використовуються в процесі пояснення, закріплення, систематизації того, що вивчається; комплекти задач для самостійної та групової роботи зі зразками розв’язувань і можливістю перевірки результатів комп’ютерним експериментом; відео- та анімаційні фрагменти – демонстрації фізичних явищ, класичних експериментів, технічних додатків; включення до уроку історичного й додаткового матеріалу. Серед величезного різноманіття навчальних мультимедійний засобів найбільш ефективними вважаються: моделювання реальних об’єктів, відео демонстрації, навчальні фільми, комп’ютерні тренажери, мультимедійні презентації.

Одним з найбільш перспективних напрямів використання інформаційних технологій у фізичній освіті є комп’ютерне моделювання фізичних явищ і процесів. Надзвичайно зручно використовувати комп’ютерні моделі в якості демонстрацій при поясненні нового матеріалу або при розв’язанні завдань. Автоматизовані навчальні системи моделювання навчальних об’єктів допомагають у випадках, коли учень повинен засвоїти велику кількість інформації. Крім того, автоматизовані навчальні системи інтерактивні, бо дають можливість забезпечити діалоговий режим протягом усього процесу навчання. Навчальні фільми відтворюють ті чи інші процеси як у вигляді реальних спеціальних зйомок так і тривимірної комп’ютерної графіки. Мультимедійні презентації надзвичайно ефективні при проведенні уроків, лекцій, конференцій, окремих виступів як для вчителя, так і для учнів. Учителю для розв’язання задачі зручно використовувати мультимедіа. Можна наочно змоделювати умову задачі і привести алгоритм її розв’язування. Пояснення задачі може супроводжуватися відображенням її умови за допомогою рухомих та нерухомих малюнків для кращого розуміння [3-12]. Фізика – наука експериментальна, тому без розв’язання задач, демонстрацій, лабораторних робіт та робіт фізичного практикуму тут не обійтися. Саме практичні роботи формують дослідницький стиль розумової діяльності, метод підходу до явищ, що вивчаються. На допомогу викладачу фізики приходять віртуальні лабораторії та симуляції, це технології, завдяки яким студенти навчаються швидше, цікавіше та ефективніше. Комп’ютерні симуляції — це максимально наближена до реальності імітація фізичних процесів. Симуляції дають 34 більше можливостей для моделювання різних фізичних явищ та простір для роздумів під час творчих віртуальних експериментів. Педагогічні дослідження показали, що впровадження інформаційних технологій дає можливість викладачу скоротити час на засвоєння матеріалу завдяки наочності та перевірити знання студентів в інтерактивному форматі. Використання різних технологій у викладанні фізики показало їхню ефективність, оскільки дало можливість поліпшити освітній процес, і це в свою чергу підвищило зацікавленість студентів предметом.

Головне завдання, яке постало в нових реаліях он-лайн навчання сьогодні полягає в тому, який саме підхід змінить якість освіти. Яких трансформацій зазнає система освіти в Україні й у світі, оскільки реалії часу вносять свої корективи в освітню галузь [1-7]. Керуючись прийнятими нормативно-правовими документами, освітні заклади в Україні почали здійснювати навчання в дистанційному режимі, використовуючи такі платформи, як: Moodle, Google Class, Messenger, Viber, електронну пошту, телефонний зв’язок чи в режимі Zoom [3, 4]. Користувацькі інтерфейси, що дозволяють отримати доступ до оцифрованих матеріалів, є «найслабшим місцем» у сфері масової оцифровки текстів. Результатом вдосконалення має стати швидший та більш точний перехід оцифрованих матеріалів до остаточних версій, оприлюднених для широкого кола користувачів. Особливої актуальності набули ці наукові твердження у теперішній час коли усі навчальні заклади усіх рівнів та форм власності навчальний процес перевели на он-лайн режим навчання. Проте, на даний час недостатньо ґрунтовних досліджень стосовно запровадження обов’язкових форм дистанційного навчання та життя громадян в сучасних воєнних умовах. Проведені онлайн-опитування свідчать, що для 36% навчальних закладів дистанційне навчання стало проблемою, оскільки вони раніше не мали такого досвіду роботи (в умовах війни), тому не були готові до навчання. Практика показує, що навчання є доволі напруженим для всіх учасників освітнього процесу: як вчителів і викладачів, так і для школярів, батьків та студентів. Через відсутність або недостатній досвід проведення дистанційного навчання та неоднозначну реакцію з боку уряду виникло багато проблем в навчанні та освіті загалом. На жаль, в Україні наразі ще бракує практичних та методичних рекомендації щодо ефективної організації занять в умовах дистанційного навчання, а також інструментів, за допомогою яких викладачі мали б змогу обмінюватися набутим позитивним досвідом одні з одними. Важлива роль належить відкритим освітнім ресурсам (Open Educational Resources, OER), які існують у відкритому доступі або випущені за відкритою ліцензією, яка дозволяє їх безкоштовне використання та модифікацію третіми особами, [4-7] а також програмному забезпеченню користувацького інтерфейсу оскільки зростає роль і значення цифровізації в освіті та усіх галузях суспільного життя загалом. Ці ресурси можуть бути у вигляді підручників, інтерактивних курсів, тестів, мультимедіа, програмного забезпечення та інших інструментів, які можуть бути використані у процесі навчання, що дозволяє вважати їх частиною (елементами) цифрового освітнього середовища [2-9]. Практика показує, що, враховуючи це, особливої актуальності набуває розробка та оцінка нового користувацького прототипу інтерфейсу для порталів краудсорсингу (в процесі читання текстів з метою пошуку та виправлення помилок оцифрованого тексту, який спочатку був у друкованому паперовому вигляді. Зокрема Д.Койл вважає, що масова оцифровка книг, навчальних посібників та підручників має на меті «... оцифрувати все або, в даному випадку, кожну книгу, коли-небудь надруковану» [4-16]. Протягом тривалого часу основною проблемою було створення нового прототипу користувальницького інтерфейсу який був би більш корисним, ніж користувальницький інтерфейс Connect – TypeWright в плані продуктивності та задоволеності користувачів. Ці аспекти пов’язані з теорією когнітивного навантаження. Когнітивне навантаження відноситься до психічних ресурсів, якими людина володіє для вирішення проблем або виконання завдань у певний час. З точки зору користувальницьких інтерфейсів, когнітивне навантаження, накладене користувальницьким інтерфейсом, – це кількість розумових ресурсів, необхідних для роботи системи.Крім того, перехід на дистанційне навчання виявив нерівність, яка існує між учнями сіл і міст у доступі до інформаційних ресурсів: понад 4 мільйони українців мешкають у селах, де немає якісного фіксованого Інтернету. Велика частина опитаних наголосила на тому, що вони не забезпечені гаджетами для продуктивної організації навчання. За даними опитування, більшість учнів використовували мобільні телефони, ймовірно смартфони, для дистанційного навчання. Натомість менше користуються ноутбуком та стаціонарним комп’ютером. Водночас не всі завдання можливо виконувати на телефоні [4].Викладачі, які мали попередній досвід викладання в Інтернеті, майже компенсували втрати внаслідок останніх подій. Інші інноваційні педагогічні методи мали менший, але все ще значний позитивний вплив.Обсяг і діапазон великих даних лише збільшуватиметься з роками, підтверджуючи необхідність і доцільність машинного навчання та автоматизації. Основними цілями у сфері діджиталізації в освіті є наступні [4]: затвердити Концепцію цифрової трансформації освіти і науки України; продовжити розвиток платформи «Всеукраїнська школа онлайн»; реалізувати вступ до закладів вищої освіти на порталі «Дія» та онлайн-механізм із відстеження та моніторингу працевлаштування випускників українських ЗВО. Висновки. Незважаючи на те, що ми щодня користуємося різноманітними гаджетами, швидко обмінюємося потрібною інформацією, змінюємо провайдера або мобільного оператора з метою отримання високошвидкісного Інтернету, сучасні здобувачі освіти та багато педагогічних працівників виявилися не готовими до впровадження єдиної активної технології дистанційного навчання. З’ясувалося, що недостатньо мати цілодобовий доступ до дистанційних навчальних дисциплін та інші переваги такого навчання, які, безперечно, присутні. Необхідною є емоційна взаємодія з викладачем, консультації та роз’яснення виконання завдань, навички планування й організації освітньої діяльності, самоосвіти, таймінгу та ін. Стосовно вищої школи та науки то в перспективі актуальним залишається організація та поширення практики перманентних широкомасштабних перспективних досліджень, технологічних розробок та інноваційних ринків на основі інноваційних досягнень української науки. Наразі значна кількість досліджень присвячена змінам на ринку праці та необхідності адаптації до цих змін усієї системи освіти. Молоді покоління – вихідці з цифрових технологій, але також слід зосередитися на поєднанні їх навичок із творчістю. Творчість як і творчий підхід – це загальні терміни. Освіта відіграє вирішальну роль у розвитку творчості – не лише під час навчання у школі чи університеті, а й протягом усього нашого життя, незалежно від того чи відбувається через формальне навчання чи через життєвий досвід.Зрештою, підсумовуючи результати дослідження, вважаємо, що ПК та інші гаджети можуть допомагати навчати тільки тому, на що ми їх запрограмуємо. А для цього необхідні глибокі знання сучасних комп’ютерних систем та технологій.

Список використаних джерел та літератури

1.Адамова І. Дистанційне навчання: сучасний погляд на переваги та проблеми / І. Адамова, Т. Головачук // Витоки педагогічної майстерності. Серія: Педагогічні науки.-2012.-Вип.10.- С. 3-6. 2. Биков В. Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти : монографія. Київ : Атіка, 2008. 684 с. 3. Бугайов О.І., Коваль B.C. Комп'ютерна підтримка курсу фізики в середній школі: реальність і перспективи / О.І. Бугайов, B.C. Коваль // Фізика та астрономія в школі. -2001. - №3. 4. Кухаренко В., Рибалко О., Сиротенко Н. Дистанційне навчання та умови застосування. Харків, 2002. 320 с. 5. Горохівська Т. М. Розвиток професійно-педагогічної компетентності викладачів фахових дисциплін технічних закладів вищої освіти : монографія. Дрогобич : Посвіт, 2020. 452 с. 30 6. Horokhivska T. M. The personal-motivational component in professional-pedagogical competency of lecturers from technical universities. Педагогічні науки. 2020. Вип. 90. С. 86–92. 7. Мар’єнко М. Штучний інтелект та відкрита наука в освіті / М. Мар’єнко, В. Коваленко // Фізико-математична освіта : науковий журнал / Міністерство освіти і науки України, Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка, Фізикоматематичний факультет ; – Суми :, 2023. – Вип. 1 (38). – С. 48–53. 8. Осадчук, В. (2022). Розвиток відкритої освіти як феномена ХХІ століття. Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи, 21(1), 58-67. 9. Дистанційне навчання в умовах карантину: досвід та перспективи. Монографія / колектив авторів; За заг. ред. О. М. Топузова; укл. М. В. Головко.  Київ: Педагогічна думка, 2021. 192 с. 10. Биков В. Ю. Відкрита освіта в Єдиному інформаційному освітньому просторі. Педагогічний дискурс: зб. наукових праць, ХГПА. 2010. № 7. С. 30- 35. 11. Биков В. Ю. Інноваційний розвиток засобів і технологій систем відкритої освіти. Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми: Зб.наук. 2012. № 29. С. 32-40. 12. Вдовичин Т. Я. Застосування технологій відкритої освіти для інформатизації навчального процесу. Інформаційні технології в освіті: зб. наук. пр. 2013. № 16. С. 134-140. 13. Капустян І. І. Шведський досвід проектної організації інформаційно-комп’ютерної освіти. Імідж сучасного педагога. 2011. № 1(110). C. 40-41. 14. Пелещишин Р. М., Квасній Л. Г. Особливості реформи шкільної освіти і процеси децентралізації // Розвиток територіальних громад: правові, економічні та соціальні аспекти: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., 23-24 червня 2021р., Миколаїв. – Миколаїв: МНАУ, 2021. – С. 33-35. 15. Шульжик Ю. О., Сенишин С. Є., Пелещишин Р. М. Переваги та недоліки он-лайн навчання в період пандемії соvid-19 // «Перспективи та інновації науки (Серія «Педагогіка», Серія «Психологія», Серія «Медицина»)»: журнал. 2021. № 2 (2) 2021. - С. 180-187. 16. Антощук С. В. Відкриті веб-ресурси в цифровому освітньому середовищі. Відкрита та дистанційна освіта: від теорії до практики: зб. матеріалів ІІІ Всеукр. електронної наук.-практ. конф. - Київ, 2018. С.17-18.

Огірко Ігор Васильович.