Історія України
З електронного підручника Історії України
ред.Тема: Виникнення українського козацтва та запорізької Січі
ред.Королевич почувався якось непевно: не вперше вирушає в похід,і військо його ніби щиро шанує, але щось непокоїло: з надто грізною силою доведеться зустрітися в степу. Не знає та сила законів лицарського бою, байдуже їй до шляхетських звичаїв, бо єдине, що жене її на північ — всевладне бажання нової здобичі. Мов степовий вітер, налітає та сила з Дикого Поля і ймення їй — орда. Скільки благородних шляхтичів наклало головами в боях із нею, але хіба можна спинити гарячий суховій або дикий шал несподіваної бурі? Та й чи варто гинути йому, польському королевичу, за цю розкішну, проте чужу й безталанну українську землю? Адже не поспішають європейські володарі з допомогою в боротьбі з турецько-татарською ордою, хоч їхнім краям вона загрожує так само, як і його батьківщині. Рвучкий вітер приніс зі степу терпкі пахощі трав й далекий тупіт. «Невже орда?» — подумав королевич і стиснув правицею меч. — «Ясновельможний пане, — почув зовсім поряд когось із лицарів, ~ прибув козацький загін».
-«Прибув наш порятунок!» — прямуючи на зустріч із козацьким ватажком, міркував королевич.
Діялося те наприкінці XV ст. Через сто років польський хроніст Мартин Бельський у своїй «Хроніці Польщі» залишив про події 1489 р. свідчення, що польське військо на чолі з королевичем Яном Ольбрахтом, майбутнім правителем Польсько-Литовської держави, змогло просуватися в південних степах завдяки лише тамтешнім козакам, які добре знали місцевість. Біля подільського села Копестирина на ординців, що поверталися з великою кількістю полонених, було вчинено напад і розбито. Тоді загинули 15 тис. загарбників. Це повідомлення є першою згадкою про українських козаків у писемних джерелах.
Причини виникнення українського козацтва
ред.Українське козацтво виникло в тяжкі для нашого народу часи, коли Україна втратила державність, а її землі захопили кілька держав, які часто-густо ворогували між собою. Це зумовлювалося розташуванням українських земель у зоні так званого Великого кордону. Той кордон — умовна межа, що розділяла два протилежні світи, між якими споконвіку тривало протистояння: європейський (християнський, хліборобський) та азіатський (мусульманський, кочовий). У XV—XVI ст. боротьба двох світів набула особливої гостроти через агресивність Османської імперії.
Туреччина протягом XIV—XVI ст. з невеликого князівства тюрків-огузів перетворилася на потужну Османську імперію, володіння якої розпросторилися на трьох континентах (в Азії, Африці та Європі) від Атлантики до Індійського океану. Небезпека завоювання Туреччиною ставила під загрозу життя й розвиток Європи, яка саме в ті часи переживала добу Відродження. Турки володіли майже всією Угорщиною, впритул підійшли до Відня, воювали проти Венеції та Іспанії. Навіть після поразки, якої завдали туркам об'єднані сили Іспанії та Венеції в битві під Лепанто 1571 р. на Середземному морі, могутність Османської імперії не похитнулася.
У Причорноморських степах півдня України після розпаду Золотої Орди господарями почувалися татари. Після встановлення зверхності Туреччини над Кримським ханством у 1478 р. українські землі зазнавали їхніх постійних спустошливих набігів. Султанська Туреччина, утвердившись на Чорному морі та Балканах, оволоділа гирлами Дунаю, Дністра, Дніпра й Дону, побудувала мережу потужних фортець, використовуючи їх як опорні бази для завоювання багатих північних територій. Ударною силою Османської імперії в походах на українські землі були ногайські орди, що в XVI ст. перекочували зі сходу до південноукраїнських степів й увійшли до складу Кримського ханства.
Ординці плюндрували й нищили все на своєму шляху, залишаючи по собі пустку. Грабували, а потім підпалювали міста й села. Чоловіків, жінок, хлопчиків, дівчат забирали в полон, а тих, хто чинив опір, убивали. Гіркою була подальша доля бранців. Вони втрачали все: дім, сім'ю, навіть власне ім'я. їх таврували, як худобу, давали принизливі прізвиська, примушували приймати мусульманство. Ясир (так турки називали полонених) потрапляв на невільницькі ринки в містах Османської імперії.
Опинившись у рабстві, невільники були приречені. Найчастіше їх чекала виснажлива праця на земляних та будівельних роботах. Козаки зазвичай ставали гребцями на турецьких галерах-каторгах. Жінки та дівчата потрапляли до гаремів. Хлопчиків-підлітків здавали до султанської гвардії, де з них виховували відданих захисників султанського престолу — яничарів, що відзначалися особливою жорстокістю.
Посилення грабіжницьких походів на землі України зумовлювалося не лише їхньою безпосередньою близькістю до войовничих кочівників, а й нездатністю Польсько-Литовської держави, під владою якої вони перебували, захистити ці землі.
Опинившись у ситуації, що загрожувала самому існуванню українців як окремого народу, жителі прикордонних територій змушені були опановувати складну військову науку.
Постійна боротьба проти нападників виробила з хлібороба, ремісника, священика особливий тип воїна. Такими воїнами були козаки.